Повне сховище моркви, але не можу продати ані кілограма, – волинський фермер про труднощі на карантині

Волинський фермер Руслан Хомич розповів про труднощі, що спіткали його та колег під час карантину. Про це пише газета Волинь.

— Щоранку ще вдосвіта, о 5.45, виходжу в домовлене місце і забираю молоко. Доводиться вставати раніше, зате знаю, що купую, — ​розповідає фермер.

Господиня, про яку він говорить, до запровадження карантину торгувала на фермерському ринку біля РАЦСу. Тепер вона мусить по телефону домовлятися з постійними клієнтами про час та місце зустрічі, де швидко, немов підпільниця, відпускає продукцію і повертається в село.

Так чинять ті фермери та одноосібники, які були зорієнтовані на продаж молочної продукції на ринках Луцька. Бо із початком карантину вони втратили канал збуту. Здавати молоко перекупникам по 5,7 гривні виробники не поспішають. Доводиться викручуватися. А от овочівники опинилися у значно гіршому становищі.

Супермаркети продають імпортну картоплю. Мережі не вміють і не хочуть працювати з місцевими виробниками.

— Супермаркети продають імпортну картоплю. Мережі не вміють і не хочуть працювати з місцевими виробниками. Цей канал для нас закритий, — ​каже заступник голови Асоціації фермерів та приватних землевласників Волинської області Олег Галасун. — ​Ми за конкуренцію, але за здорову конкуренцію. Аби вся торгівля йшла через магазини, треба щоб змінилися доходи людей, щоб була зайнятість. У сусідній Польщі середній заробіток сягає тисячі доларів. Тому полякам нема необхідності шукати підробітки. Вони йдуть у крамниці і купують усе, що їм треба. У нас же часто ринок залишається єдиним способом продати вирощене.

— Мені треба заплатити щомісяця 10 тисяч за електрику на овочесховищі. А я звідти ні кілограма моркви продати не можу. То навіщо далі лізти в борги? Краще зернові посіяти. Менш клопітно і зі збутом, і для збору врожаю людей не треба шукати, — ​твердить голова Асоціації фермерів і приватних землевласників Волинської області Руслан Хомич. — ​На супермаркети важко пробитися. Там своя політика, свої зав’язки. Минулого року виходили на львівські мережі. Прийомщик — ​молодий хлопець — ​не мав до чого причепитися, але проговорився: «Сказали не брати, то я й не беру». Ми мали тонну відбірної моркви, яку дорогою назад завезли у львівський будинок престарілих. Добре, що хоч не на смітник висипали.

Окрім перекритих каналів збуту, дрібні агровиробники нарікають і на непродуманість обмежувальних заходів у зв’язку з коронавірусом. Мовляв, годі купити необхідну деталь до сільськогосподарської техніки (зрозуміло, що вона потрібна вже, а не тоді, коли карантин закінчиться). Дійсно, крамниця запчастин — ​явно не те місце, де скупчуються люди. У таких закладах за цілий день може бути кільканадцять покупців. Тим не менше вони зачинені, а посівна не чекатиме. Тож продавцям доводиться йти на хитрість. Вони чіпляють на двері магазину табличку «Переоблік», аби мати підставу бути присутнім. А покупці вже заходять на свій страх і ризик штрафу.

— Чесно сказати, турбує відсутність дощу, а не коронавірус, — ​зізнається Олег Галасун. — ​Бо від першого можна захиститися, а дощу випросити не вдається. Можна зробити полив, але на це треба гроші. А гроші будуть тоді, коли продаси продукцію, бо для фермера кредит під нинішні відсотки непідйомний. Карантин просто оголив проблеми, які вже були, й добавив нових.